Євреї Дніпра – архітектори

Через два роки родина переїхала до Тирасполя. Потім мешкав у Ризі, де з відзнакою закінчив політехнічний інститут і на два роки був посланий до країн Європи та Сходу. У 1908–1912 рр. працював архітектором у Бессарабії. Проектував та будував у Європі і в Криму.

З 1912 року Красносєльський постійно жив у Катеринославі. Працював інженером із благоустрою міста. Потім міським та губернським архітектором. У 1918 році заснував та редагував журнал «Аргонавти». Там близькими співробітниками Красносєльського були письменник Абрам Палей та художник Михайло Сапожніков. Перед Другою світовою війною завідував кафедрою архітектури у транспортному інституті.

Олександр Красносєльський розробив близько 200 проектів, з них близько 50 для міста, 30 будівель збудовано у Дніпрі. За його проектами створені ЦУМ та знесений «Дитячий світ». Палац Праці на пр. Сергія Нігояна, 47, та готель «Асторія». Анатомічний корпус медакадемії біля Севастопольського парку та колишній тубдиспансер, а зараз банк на вул. Рогальова. Капітально реконструйовані за його проектами старий корпус університету на пр.Яворницького, 36, театр Горького та будівля нинішньої облради. Будинки з унікальним дизайном на вул. Мечникова, 3, Фабра, 13, Старокозацькій, 12-а та інші.

Був талановитим художником та поетом, колекціонував предмети мистецтв.

Вдова передала його бібліотеку до української академії архітектури, а до історичного музею міста – колекцію фарфорових виробів.

Помер Олександр Красносєльський 19 березня 1944 року та похований на Севастопольському цвинтарі, 1955 року перепохований на новому міському цвинтарі в районі перетину пр. Богдана Хмельницького та Запорізького шосе. Його могилу зберегли при ліквідації цвинтаря та встановили пам’ятник – гранітну колону з портретом, обвиту бронзовою стрічкою та надвіршям (архітектор Є. В. Амосов, скульптор В. І. Музико).

До 100-річчя на будинку по вул. Першозванівській (Короленка), 14, де він жив, встановили меморіальну дошку.

Пам’ятник на могилі пошкодили у 2007 році, коли вкрали частину металевої стрічки, але на початку 20-х років його реставрували.

Генріх Львович (Генох Лейвіков) Швецький-Вінецький народився 1901 року в Катеринославі, в сім’ї шевця. Після закінчення гімназії І.Г.Генесіна він у 1920 році вступив на інженерний факультет Єврейського політехнічного інституту, який існував у нашому місті (1917–1921). Після ліквідації інституту став студентом архітектурного факультету Петроградського інституту цивільних інженерів і в 1927 році отримав диплом інженера.

З 1927 до 1930 року Генріх Швецький-Вінецький працював інженером у Дніпропетровському Оккомунгоспі. Організував проектне бюро, де працювали його студенти з будівельного технікуму. Зазначимо, що технікум давав своїм випускникам диплом інженера. Нарешті, 1930 року, технікум перетворили на інженерно-будівельний інститут, де Генріх Львович створив кафедру архітектури. 1934 року його затвердили на посаді доцента.

У 1927–30 роки він розробив серію шкільних будівель, проекти амбулаторій, будівель низки інститутів міста: будівельного, хіміко-технологічного, металургійного та інституту сталі (згодом ІЧМ).

Усі вони виконані у стилі конструктивізму. Найбільш характерна будівля будівельного інституту, яку через його форму називали «літаком». З 1930 по 1934 рік він займався проектуванням промислових об’єктів у Придніпровському Промбудпроекті. Як головний архітектор брав участь у створенні прокатного стану в Кривому Розі, колісного та новотрубного цехів заводу Карла Лібкнехта тощо.

Працюючи архітектором міста, Швецький-Вінецький створював проекти житлових будинків, проекти реконструкції ринків – «Озерки», Лагерного, Чечелівського та Кайдацького.

Під час війни працював у Вірменії, повернувся до рідного міста у 1944 році та став завіду­вати кафедрою архітектури у будівельному інституті. Був головним архітектором Дніпропетровська, розробляв генплан міста. Водночас він був експертом з планування та забудови Хрещатика у Києві.

Брав участь у роботі українського та всесоюзного з’їздів архітекторів.

Останні роки життя Генріха Львовича пов’язані зі Львовом, де він працював з 1945 року і розробляв генеральний план центру міста. Виконав також проекти стадіону, пагорба Слави та інші.

Помер Г. Л. Швецький-Вінецький у 1965 році.

Оскар Григорович Хавкін народився 1923 року на станції Межова. (На жаль, його фото ми знайти не змогли – прим. ред.) Брав участь у Другій світовій війні, демобілізувався через хворобу. У 1944 році став студентом Куйбишевського авіаційного інституту й успішно склав вступні іспити до Московського архітектурного інституту. Відсутність житла у столиці не дозволила розпочати навчання. Тоді він приїхав до Дніпропетровська і вступив на другий курс інженерно-будівельного інституту, після закінчення якого прийшов на роботу до «Облпроекту». Хавкін виконав проекти детальних планувань житлових масивів «Сонячний» (1961), «Західний» (1965), «Запорізький житловий масив (1967). Приймав участь в реконструкції центру міста та інше.

1976 року йому присвоєно почесне звання «Заслужений архітектор України».

1983 року О.Г. Хавкіну, П.Р. Нірінбергу, Є.Б. Яшунському та іншим було присуджено Державну премію СРСР за розробку комплексу «Перемога».

Оскара Григоровича любили та високо цінували, він відповідав взаємністю. Особисті проблеми працівників були його проблемами. Він не шкодував себе, і його хворе з дитинства серце, незважаючи на успішну операцію, зупинилося на 61 році його життя, через рік після вручення Державної премії.

Помер він відразу після закінчення робіт з влаштування пам’ятника, спільного з дружиною, яка пішла раніше. Залишилося тільки вибити напис та дату – 19.XII.1984.

Павло Рафаїлович Нірінберг народився 31 травня 1936 року у Він­ниці. З першого разу не вступив до Ленінградського інженерно-будівельного інституту. Навчався у Саратовському будівельному технікумі. Потім все ж таки пробився до Ленінградського інженерно-будівельного інституту. На 5-му курсі Павло Нірінберг переміг у конкурсі на оформлення Ленінграда до Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Гельсінкі. За це був премійований поїздкою до Фінляндії, де відвідав майстерню відомого архітектора і дизайнера Алвара Аалто.

Після інституту був направлений на роботу до Красноярська, де пропрацював 3 роки. Він збудував будинок Красноярського міськвиконкому, будівлю міськкому партії, Палац молоді.

Відгукнувся на оголошення у журналі «Архітектура СРСР» – «Дніпропетровськ запрошує».

В результаті почав працювати у Дніпрогражданпроекті.

Спадщина Павла Ніринберга в 1970-1980-х роках вплинула на розвиток дніпровської архітектурної школи. Саме йому вдалося звести основні громадські будівлі міста, які сформували сучасний вигляд Дніпра.

Серед його робіт: забудова житлового району «Лоцманський» (згодом перейменован на «Перемога»), «Будинок книги» на розі пр. Яворницького та вул. Вернадського, Міський лекторій (літній театр) у парку Шевченка, – на думку Нірінберга це його найкраща робота, особ­ливість у чудовій акустиці та деревах, що ростуть крізь дах. Цирк – дах у класичній формі мандрівного шапіто, будівля Дніпровської міськради, реконструкція кінотеатру «Батьківщина» та забудова вулиці Мечникова – зразок комплексного підходу до реконструкції міських кварталів в історичному центрі.

Низка його проектів не реалізована, серед них: забудова Театрального бульвару та інші.

1998 року Павло Нірінберг емігрував до США і оселився в Нью-Йорку. Помер 5 серпня 2008 року. У 2016 році його ім’ям у Соборному районі міста Дніпра названо вулицю.

Євген Борисович Яшунський після закінчення в 1951 році архітектурного факультету Харківського інженерно-будівельного інституту працював у Казахстані, потім у Свердловську, в проектному інституті Уралгіпрозолото, проектував робочі селища золотих та алмазних копалень, назви яких дуже романтичні, наприклад «Золоті сни». З 1964 року переїхав у Херсон, працював керівником майстерні філії Гіпрограду. І нарешті, через п’ять років, доля пов’язала його з Дніпропетровськом. Можна сказати, що він повернувся на батьківщину свого батька, який раніше жив у єврейській колонії в Софіївському районі. З 1968 по 1990 рік він був головним архітектором проекту, керівником майстерні Дніпрогражданпроекту.

За 50 років творчої діяльності ним створено понад 400 проектів.

Є.Б. Яшунський брав участь у півсотні конкурсів, що проводились в СРСР та Україні, отримав близько 40 нагород.

Золотою медаллю ВДНГ СРСР та премією Спілки архітекторів СРСР відзначено роботи з реконструкції парків імені Т.Г. Шевченка та імені Глоби. Євген Борисович брав участь у міжнародному конкурсі на проект «Конкордія», де також його розробку було відзначено премією.

Основні його роботи пов’язані з розробкою проектів планування міських пагорбів, житлових районів: «Перемога», «Петровський», «Лівобережний», «Старе Клочко», «Фрунзенський», Червоний Камінь», «Комунар», «Воронцовський», «Сонячний».

З 1990 року він був доцентом, а потім професором кафедри архітектурного проектування Наддніпрянської академії будівництва та архітектури.

У Дніпрогражданпроекті з 1969 по 1997 рік працював Леонід Петрович Халявський (фото також не знайдено – прим. ред). Він розпочав роботу у Дніпропетровську з проекту інституту підвищення кваліфікації комунальних працівників на Набережній. Далі брав участь у розробці конкурсного проекту центру міста та проекту реконструкції парку імені Шевченка.

Пізніше Леонід Пет­рович виконав роботи на бульварі Горького, створив сквер «Очікування» в районі «Перемоги», Театральний бульвар – напролом через квартал у центрі міста! Виконав розробки Гребного каналу вздовж Набережної. Розробляв санітарно-захисні зони навколо заводів та м’ясокомбінату, рекреаційно-туристичну зону та лісопарки у долині Самари.

Євсей Олександ­рович Сорін майже все життя пропрацював у Дніпродіпротрансі, куди прийшов у 1939 році після закінчення Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.

У роки Другої світової війни служив у залізничних військах. При зведенні переправи через Волгу провалився під лід, відморозив ноги, що давало взнаки все життя.

Лише 1949 року, після демобілізації, Євсей Олександрович повернувся до Дніпропетровська. За його проектами було здійснено будівництво вокзалів в Ашхабаді, Джанкої, Херсоні, Журдія (Румунія) та Руссу (Болгарія). За конкурсний проект вокзалу у Керчі він отримав першу премію.

У Дніпропетровську їм було спроектовано Південний вокзал, житлові будинки на вулиці Фучика та проспект Гагаріна, спортивний комплекс «Славутич».

Олександр Теодорович Дольник народився 17 липня 1954 року у Дніпрі. У 1976 році закінчив архітектурний факультет Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Після дворічної служби в армії, з 1979 по 1983 рік працював провідним архітектором Діпровузу, а з 1983 по 1988 рік головним архітектором проекту у Дніпрогражданпроекті. У 1988 році створив власну майстерню, яка виросла в потужну проект­ну фірму «Дольник і Ко».

2000 року за проектом Олександра Теодоровича Дольника відновлено, а вірніше сказати, заново створено Хоральну синагогу «Золота Роза».

Завдяки А. Дольнику наше місто набуло нового сучасного вигляду. Він втілив у життя більше ніж 200 проектів, деякі з них стали візитними картками міста. Серед них ЖК «Крутогірний» по вул. Вернадського із двох 28-поверхових будівель, ТДК «Босфор», на Катеринославському бульварі. ТРЦ «Європа» на Європейській площі, ТРЦ «Пасаж», ЖК «Амстердам», житловий комплекс Набережної Дніпра, ТЦ «Вавілон» на Сонячному.

Помер Олександр Дольник 12 липня 2013 р. після тривалої хвороби.

У центрі міста вулиця Шаумяна отримала його ім’я.

Підготував Олександр Бистряков