Як залишитися людиною в умовах війни? Як зберегти здоровий глузд, якщо твої доньки здригаються від кожного вибуху, а сини задають питання, на які немає відповіді? Телефон розривається від тривоги рідних, що живуть в інших країнах. А ще безперервно дзвонять жінки громади, які звикли вірити кожному твоєму слову?
Це початок війни, і сім’ї Вебер випало нелегке випробування: вирішити не тільки свою долю, а й долю багатьох інших людей. Маленька жінка Шошана Вебер поклала на себе тягар, який не під силу навіть чоловікам. Але в ній завжди все переважувала любов до кожного єврея. Звісно, поруч був чоловік – надійна підтримка в будь-яку хвилину. Вона займається евакуацією громади, сідає в один з останніх потягів. При цьому віддає свою їжу іншим, бо її було замало на величезну кількість людей. Вже в Ізраїлі, поруч з матір’ю, яка готувала улюблені страви, Шошана тиждень не могла їсти – відлуння евакуації. Вона порушувала святість шабату, бо саме тоді найчастіше дзвонили євреї, які були у розпачі. Ось прямо на кордоні жінка зламала ногу. Автобус поїхав далі, а вона залишилася. Волонтери? Ні, є Шошана, і саме вона вирішила всі питання.
Про це та інше розповідає пронизлива книжка «Еscape from Ukraine». В ній всі історії, які Шошана розповіла близьким, навіть не здогадуючись, що вони стануть цікавими ще комусь. Але книжка, яка вийшла англійською, одразу стала популярною. Це правда про війну з фотографіями однієї родини. Ось голова сім’ї Мойше Вебер з численними гостями міста. Щасливі хлопчики катають сестер на своїх велосипедах. Це до війни. А ось зруйновані парки та сквери Дніпра, які були улюбленими зонами відпочинку містян. Ось діти в потязі – тісно, тривожно. Чи доїдуть? Не загинути. Уціліти. Зберегти життя. Витримати. Перенести. Так можна перекласти англійське «survival».
Та недовго сім’я Вебер залишалася в безпеці. Повернулися в шліхут, і знову гостинно розкрили двері свого будинку. Знову тут галасно, весело. Молодь і люди похилого віку разом – пліч-о-пліч. Молоді знаходять тут собі пару, старенькі – втіху. На свята приїхала вся величезна родина, окрім одного з синів, який виконує шліхут у Берліні. Двадцять своїх – діти, онуки. Думаєте, обійшлося без гостей? Ви не знаєте Веберів! За величезним столом вмістилися всі! Було весело і зовсім не страшно! Навіть, коли вила сирена. Адже свято, хазяїн спокійний, бо довіряє Б-гу. Хазяйка наготувала дивовижних страв – як в Ган Едені. І привітні дітлахи, які посміхаються тобі з кожного куточка. І книга про втечу з України.
Та хіба це була втеча? Ні. Всевишній для кожного з нас приготував свій куточок для виконання нашої місії саме в цей час. Вебери виконали свою місію з евакуації і знову повернулися у місто Ребе. Нові обличчя, багато переселенців. Налякані, стривожені, про єврейство знають тільки з документів. І знову йде нелегка робота цієї сім’ї. Хай їм щастить на кожному кроці!
Ірина ЛАЗАРЄВА
ЩЕ СТАТТІ
Євреї Дніпра — альпіністи
Гагада на Песах і бабусині казки
Час, в якому ми живемо