«По дорозі з хмаринками»

Таку назву мала щорічна вистава махону. На сцені були всі дівчатка – від кумедних першокласниць до випускниць. Цього року сценарій присвятили події, на яку чекають євреї усього світу – приходу Машиаха і Третьому Храму. Для країни, де точиться війна, ця тема найактуальніша і найболючіша. Тому всі сподівання на щасливе майбутнє відобразилися у яскравих сценках, запальних танцях та зворушливих піснях.

            Втім, все по порядку.

            Старшокласниці дізналися довгоочікувану новину і вирішили летіти до Єрусалиму. Малеча здивувалася, бо є найкоротший шлях. Як відомо, в цей чудовий час до Третього Храму можна буде дістатися на легких хмаринках. По дорозі дівчатка зустрінуть тих, хто несе в Бейт Амікдаш начатки перших плодів врожаю. Не минеться без суперечок та сварок. Хтось буде думати, що дійде сам, без друзів та підтримки. Але в результаті всі разом подолають нелегкий шлях і досягнуть бажаної мети.

            На виставу прийшла малеча дитсадка з вихователями, учениці ліцею №144, студентки «Бейт-Хани»,  жінки «Бейт Баруху» та єврейської громади, приїхали дівчата з Кам’янського. Ще біля ліфту гостей зустрічали справжні солдати «Цивос Ашем» – армії Всевишнього. Оскільки багато чудес буде підчас приходу Машиаха, то організатори вистави прикрасили хол «Менори» майбутніми атрибутами. Тут були дерево з цукерками, повітряні кульки у вигляді тварин,  що будуть мирно співіснувати в той час. Також  гостей зустрічала Хая Фельдман, перевдягнена коеном, та учениці другого класу в костюмах баранчиків. Вони запрошували всіх зробити світлини у фотозоні та зайняти свої місця в залі «Синай» (у залі «Синай», розрахованому на 200 місць,  довелося додавати стільці).

            І ось світло згасло, пролунали фанфари, і з екрану звернувся наш Ребе зі словами віри та надії на близький прихід Машиаха. Потім на сцені з’явилися учениці 11-го класу: Рівка Нахшон,  Хана Пшенична, Зіві Смілянська та Хана Юдович. Це на них чекала захоплююча подорож по селах землі, яка «тече молоком та медом». У кожному селі учениці з усіх класів збирали врожай пшениці, ячменю, інжиру, фініків, винограду, оливок.

            Особлива сторінка вистави – танці в постановці викладачів Олександри Терлецької та Юлії Курзанкіної. В літаку гарненькі стюардеси – дівчата восьмого та дев’ятого класів – і стримані пілоти з третього класу. А  якщо захочеться їсти, то можна поганятися з ложкою за першим та другим класом у костюмах пельменів. Дуже кумедна малеча зуміла показати, як пельмені кинули у киплячу воду, як вони виплили з неї та які вони смачні.

            До Храму треба йти з піснею, і на сцені – учениці п’ятого, шостого, сьомого класів з дорожнім танцем. Вони емоційно танцювали під відому пісню, новий текст до якої склала завуч махону Олена Соболєва. Якщо ти посварилася

з подругами и вирішила, що дійдеш сама, то можна впасти в безодню,

і тільки дівчатка з сяючими крилами (четверокласниці) піднімуть тебе на поверхню.

            Активні учениці шостого класу самостійно вигадали та поставили чудову танцювальну композицію. Нікого не залишив байдужим танок разом із глядачами. Оскільки Пурим – свято радості, то в середині вистави дівчатка шостого класу запропонували всім танцювати з ними. Навіть малеча з дитсадка приєдналася у веселощах до інших глядачів.

            Цікавими виявилися невеличкі фільми про життя махону. Звичайно, їх треба було бачити, але основна тема: дітям подобається навчатися саме у такій дружній сім’ї.

            До глибини душі всіх зворушив фільм про людей, які допомагали рабину Шмуелю Камінецькому відроджувати громаду. Багато з них пішли з матеріального світу,  але ми зараз насолоджуємося плодами їхньої праці і пам’ятаємо кожного.

            Фінальна пісня сколихнула зал. В ній були слова подяки Всевишньому за кожну хвилину життя. Також дівчата подякували сім’ї Камінецьких за постійну підтримку і можливість виступати в «Менорі» перед громадою.

            Хочу також  відзначити тих, хто доклав ней­мовірних зусиль при підготовці та проведенні вистави. Надихнула колектив наша директорка Рахель Мільман. Організувала весь підготовчий процес Анаель Гайсинська. Разом із завучем Галиною Мєлковою вона створила фантастичні костюми для кожної сцени, кожного танцю, кожної дівчини. Незвичайний реквізит вигадала та втілила в життя Тетяна Кулага. Всю непросту роботу з апаратурою виконала Една Юдович.

            Звичайно, вистава трималася не тільки завдяки артистам на сцені,  а й тим, хто сумлінно працював «за лаштунками». Подяка всьому колективу махону і особисто Надії Карповській,  Вікторїї Білодід, Світлані Старцевій, Єлизаветі Клочко, Ірині Рабинович, Естер Майстренко, Ларисі Калининій, Марії Печеній, Марії Пархоменко,  Юліанні Кононовій, Олені Куриленко, Юлії Слободяник, Ксенії Зайцевій, Людмилі Майстренко, Євгенії Малиновській.

            Відгуки про виставу пролунали прямо у залі. Спочатку глядачі бурхливо аплодували, потім висловлювали захоплення кожною дівчинкою на сцені.

            На виставі були присутні жінки, які вперше опинилися на такому заході. Вони не могли повірити, що подібні вистави – традиційний подарунок від махону громаді перед Пуримом.

            Хана Камінецька зауважила, що їй не вистачає слів, щоб передати душевний підйом після виступу дівчаток.

            Ципора Нахшон відзначила глибокий зміст вистави і сказала, що можна сміливо цитувати більшість фраз, які лунали зі сцени.

            А для мене найголовнішим було рішення єврейської мами перевести свою дівчинку до нашої школи.

            Махон був першим у пуримському марафоні громади. Вдалий початок став запорукою чудового свята.

Ірина ЛАЗАРЄВА

Фото djc.com.ua