Час, в якому ми живемо

Основа всіх основ

Розуміння цінності часу починається з усвідомлення, що час нам дав Всевишній. І наприкінці дня потрібно відзвітувати перед Всевишнім і собою. Що ми сьогодні зробили – лежали на дивані й байдикували чи щось будували? Допомог­ли комусь, порадували, піднеслися духовно? Це і є основа всіх основ.

З приводу Авраама в Торі є фраза בָּא בַּיָּּּמִים – ба байамім. Буквально вона перекладається: «прийшов у дні». Це ідіоматичний вираз, що означає прожив довге життя, досяг похилого віку. У Торі цією фразою підкреслюється, що Авраам жив довго і праведно, виконуючи волю Всевишнього. І жоден день у нього не пропав даремно.

Чому 7 днів у тижні?

Час – частина світу, створеного Всевишнім. Створюючи світ, він створив небо і землю, день і ніч, Місяць і Сонце. І час. Але сам Він вищий за час. Минуле сьогодення і майбутнє для Нього єдині. А час, як частину навколишнього світу Всевишній створив для людей. Роки ми відраховуємо за Сонцем, місяці – за Місяцем, тижні у нас складаються з 7 днів, тому що Всевишній створив світ за 7 днів. Але кожного дня 24 години люди самі вирішують, що їм робити.

Раніше люди не жили за годинником. Разом із годинником з’явилася і можливість більш ефективно розпоряджатися своїм часом. Хоча все одно, вже під час створення світу час існував. У Торі він так і описується: день перший, день другий, день третій…

Молитва не терпить затримки

У людини має бути розуміння, на що йде її час, і скільки вона витрачає часу: на вивчення Тори, на молитву, на сім’ю, на відпочинок і захоплення. Людина не повинна постійно займатися одним і тим самим. Але в неї має бути чітке уявлення, як вона проживе свій день.

Всевишній подарував нам час, і ми повинні використовувати його продуктивно. У нашій синагозі, починаючи з 90-х років, початок молитов ніколи не затримувався навіть на півхвилини. Молитви завжди починаються вчасно. Я на цьому наполягаю, і люди це цінують. І я теж ціную час інших людей: мене ніхто ніколи не чекав.

Любавичський Ребе ніколи не спізнювався!

Я дуже злюся на людей, які спізнюються. Наприклад, призначено зустріч. Ми сидимо вп’ятьох і чекаємо людину. Вона запізнюється – всього на 5 хвилин. І в цій ситуації я не можу стримати себе, кажу йому: «Ти не на 5 хвилин запізнився. Ти вкрав у людей 25 хвилин їхнього життя – у кожного по 5 хвилин».

Любавичський Ребе ніколи не спізнювався на молитви. Він був дуже зайнятий, навіть на сон у нього залишалося мало часу. Але можна було звіряти годинник, коли він заходив до зали на молитву.

Запізнення – це неповага. Навіть якщо людина намагається її виправдати якимись обставинами. Одного разу я прийшов на весілля. А мама нареченого запізнилася на 1,5 години. Без неї ми не могли провести Хупу.

Коли людина постійно спізнюється – це гірше за крадіжку. Звісно, крадіжка – це страшно. Але ми можемо зрозуміти, чому людина це зробила. І в будь-якому разі це не безповоротна втрата. Якщо гроші «пішли» – вони обов’язково коли-небудь повернуться.

А час – найдорожче, що в нас є. Вкрадені хвилини повернути не можна.

Спілкування – інвестиція в стосунки

Коли ми спілкуємося з близькими, ми не витрачаємо час – ми інвестуємо його в наші стосунки. Якщо ти сьогодні когось потішив, якщо у дружини після розмови з тобою гарний настрій, якщо діти задоволені і ти комусь допоміг – значить день був продуктивним.

І якщо твій день пройшов чудово, тим самим ти порадував і Всевишнього. Показав Йому, що правильно використовуєш свій час – для радості. І Всевишній дасть тобі ще багато часу, бо бачить, що ти можеш правильно їм розпоряд­жатися.

Тривога не на користь

Важливо, як ми ставимося до часу. Я знаю одну людину. Він одружений. Я багато разів бачив його з дружиною в аеропорту. Дружина завжди попереду – завжди стурбована тим, що запізниться. А він позаду – сміється, бо до цього вже звик. За його словами, дружина все життя боїться кудись запізнитися.

І насправді, це проблема. Бо дружина цього чоловіка не тільки сама перебуває в постійному стані тривоги і не отримує задоволення від життя, – її тривога передається оточуючим. Коли їм потрібно їхати в аеропорт, ще за 5 годин до цього виникає напруженість. Усі «на нервах», усі поспішають. Ні в кого немає настрою.

Над цим потрібно працювати. Звісно, запізнення потрібно уникати. Але й постійно боятися запізнитися неприпустимо – цим ви напружуєте і себе, і близьких.

Тут і зараз – хороший принцип

Перебувати тут і зараз – дуже хороший принцип. Тому що вчорашній день минув, його більше немає. Що буде завтра, ми не знаємо. Тому головний момент у житті – сьогодні і зараз. І використовувати цей момент потрібно правильно й мудро.

Зараз часто можна почути – час прискорюється. Але насправді, нам це тільки здається. Просто змінився ритм життя, ми стали менше чекати. Я пам’ятаю, коли приїхав до Дніпра, у місті виходила газета «Днепр вечерний». І люди чекали виходу нового номера газети, щоб прочитати новини. Сьогодні новини розлітаються майже миттєво. Те, на що раніше йшов рік, зараз можна зробити за місяць. За рахунок удосконалення технологій життя прискорилося.

З іншого боку, нам стало складніше концентруватися. Через швидкий ритм життя нам складніше сфокусувати увагу, зосередитися. Про це теж не можна забувати.

Не прокрастинуйте!

Прокрастинація – дуже погана якість у людей. Не можна постійно відкладати справи на завтра і післязавтра. Завтра обов’язково виникнуть якісь нові невідкладні справи. Тому все, що можеш, потрібно встигнути зробити сьогодні.

Ребе Моше Котларський, віце-президент «Merkos L’Inyonei Chinuch», координував роботу посланців по всьому світу. І я не раз переконувався, що він нічого не переносить на зав­тра. Він складав список справ, дивився на нього, і казав, що не встигне все зробити. Тому, все, що потрібно зробити сьогодні, – зробить сьогодні. Відкладати щось на потім безглуздо.

Чого краще не знати?

Є люди, які хочуть знати, скільки вони проживуть. Але що буде, якщо вони про це дізнаються? Уявіть: живе людина, їй 59 років. І ось їй стає відомо, що через 3 роки вона помре. Як вона проживе ці три роки? Що це за життя? По суті, дізнавшись про майбутню смерть, людина вже її пережила – померла. Тому так і має бути, що ми не знаємо майбутнього.

Тора каже, що Адам прожив 930 років. Але він був не один такий. Інші люди теж жили понад 900 років. Тоді був інший фізичний світ. Після Потопу він змінився. Тому ми живемо менше. Хоча люди жили і по 90, і по 100, і по 120 років.

Але насправді важлива не фізична тривалість життя, а скільки людина встигла зробити. Як проходив звичайний день її життя.

Є люди, які прожили коротке життя, але встиг­ли зробити набагато більше, ніж довгожителі. Іноді людина за один день встигає стільки, скільки інші не встигають за місяць або навіть рік.

Уперед – із Помодоро

У молодості я викладав Талмуд у Rabbinical College of America. Мені було 20 років, учням – 18 років. Талмуд – важкий предмет, а уроки тривали 2 години. Зрештою я прийшов до рош-єшиви і сказав йому, що хочу розбити урок на дві частини: викладати 45 хвилин, потім робити перерву на 15 хвилин, а після перерви навчати Талмуду ще годину. І мені дозволили вкоротити уроки. Перше таке заняття – з перервою – ми провели в червні. Це період найглибшого вивчення Талмуда. І ефективність навчання помітно зросла. Я бачив, з яким настроєм учні повертаються з перерви і з яким ентузіазмом навчаються.

Мені подобається, що сьогодні поширені подібні практики навчання, як-от метод Помодоро, коли діти вчаться 25 хвилин, 5 хвилин відпочивають, а потім вчаться ще 25 хвилин. Це набагато ефективніше за безперервне навчання.

Ах, ці найкращі роки!

Коли кажуть, що найкращий період життя – молодість, це як мінімум недалекоглядно. Усе залежить від людини. Іноді й у 70 років людина може сказати: «Це мої найкращі роки» – якщо вона стежить за здоров’ям, а її життя сповнене радістю. А буває, що й у 30 років – на піку фізичного розвит­ку – людина має вигляд ганчірки: ледве ходить, ледве сидить, ледве говорить. Тому що так людина себе налаштувала.

Безумовно, відчуття часу дуже залежить і від стосунків у сім’ї – між чоловіком і дружиною. Є подружжя, яке одне одному дає таку енергію, що людина відчуває себе молодою в будь-якому віці.

І жінки, до речі, не випадково живуть довше за чоловіків. У них більше оптимізму, цілісності. У жінок більш стійка психіка. Тобто багато в чому жінки перевершують чоловіків. Їм ніколи думати про себе – вони народжують дітей і більше думають про них. Це зрозуміло, так і має бути.

Стислість – сестра таланту

Правильний розподіл часу – це талант. На жаль, не всі з цим справляються. Є люди, яким ні на що не вистачає часу – вони завжди спізнюються і нікуди не встигають. У них навіть для себе не залишається часу. Такі люди потребують допомоги. Бо коли людина не контролює свій час, страждають оточуючі. Є люди, які відповідь на будь-яке запитання розтягують на 30-40 хвилин. З такими людьми складно спілкуватися, а багато хто такого спілкування навіть уникає.

Тому що на будь-яке запитання можна відповісти за 20-30 секунд. Якщо людина захоче дізнатися більше, вона поставить вам друге запитання. Потрібно вчитися висловлювати свою основну думку кількома словами.

Одного разу, перебуваючи в Нью-Йорку, я зустрів відомого рабина. Я його дуже поважаю, це головний посланник в одній із країн. Ми привіталися, після чого рабин почав мені розповідати якусь історію. Мене вона зацікавила. Але минуло три хвилини, а я бачу – розповідь надовго. Довелося вибачитися і піти.

Тож, коли розмовляєте з людьми, намагайтеся цінувати час – і свій, і чужий.

Подаруйте дітям радість

Я вважаю, що керівник, який відволікає підлеглих від повсякденних справ у неробочий час, щоб вирішити якісь виробничі питання, – дуже жорстка людина. Адже він розуміє, що люди йому відмовити, скоріше за все, не зможуть, і користується цим – зловживає їхнім терпінням. По-хорошому, якщо питання терпить до ранку, турбувати людей нечесно.

Щоправда, у мене, наприклад, робочий час 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Але рабини мають бути доступні завжди. Єдине, в шабат не можна писати.

А взагалі, спілкуванню з людьми потрібно приділяти достатньо часу. Особливо спілкуванню з дітьми. Іноді достатньо 10-20 хвилин простої розмови – без гаджетів, без телебачення, без будь-чого. Просто спілкування. Бажано цьому приділити хоча б півгодини. Це тішить дитину і цінується нею.

Валентин Хорошун