«Світ мистецтва» та єврейські художники Бесcарабії

«Світ мистецтва» початку ХХ ст., було одним з найвідоміших художніх об’єднань Срібної доби, що виражало ідеї декадансу. Серед учасників товариства були й художники єврейського походження, наприклад, відомий митець — уродженець Білорусії Л. Бакст чи І. Левітан.

Проте, неабияку роль в об’єднанні відігравали й єврейські художники Бесарабського генерал-губернаторства — Л. Пастернак, О. Браз та Б. Анісфельд, які вплинули не лише на розвиток вітчизняного живопису, а й стали популярними за кордоном.

Леонід Пастернак народився в 1862 р. в Одесі в родині гласного міської Думи, який за легендою був нащадком р. І. Абрабанеля. З дитинства навчався малюванню у місцевій школі протягом 1870–80-х рр. Потім навчався на медичному, а згодом і юридичному факультетах в Москві та Одесі. Малювання Пастернак не покинув — навчався в Мюнхенській академії та студіях Є.Сорокіна та І.Шишкіна. Успіх прийшов до Пастернака рано — перший твір одразу купив П. Третьяков. 80–90-ті рр. ХІХ ст. Художник плідно працює з товариством передвижників (в цей період він один з перших називав себе імпресіоністом) та викладає в Московському художньому училищі А. Гунста. Лише на початку ХХ ст. Пастернак починає взаємодіяти з «Світом мистецтва». Надихаючись ідейними віяннями об’єднання, художник відкриває для себе мистецтво XVIII ст., а особливо творчість Дж. Рейнолдса — після поїздки до Англії. Пастернак стає академіком, його творчість стає відомою в Європі. Після революції 1917 р. разом з родиною він виїжджає на лікування за кордон та вже не повертається. На початку 1920-х рр. Пастернак все більше звертається до єврейської тематики, позиціонуючи себе єврейським інтелігентом, схильним до певних ідеалів сіонізму. Так, в 1923 р. він створює книгу на єврейські мотиви в творчості Рембрандта, бере участь в ювілеї Х. Бяліка, листується з М. Усишкіним та іншими сіоністами, в 1924 р. їде з історико-етнографічною експедицією О. Когана до Палестини. Пастернак підтримував сіоністський рух, про що свідчить альбом-монографія з портретами відомих єврейських діячів. З приходом до влади нацистів творчість Пастернака потрапила під заборону. Його книгу спогадів було спалено, під заборону потрапила й ювілейна виставка художника. Перед поверненням до СРСР з матеріалами виставки у 1938 р. Л. Пастернак наостанок вирішив відвідати доньку в Англії. Смерть дружини художника, початок Другої світової війни змусили Пастернака до кінця війни жити у доньки Лідії. Леонід Пастернак помер 31 травня 1945 р. від стенокардії в Оксфорді в оточенні рідних доньок, а сини художника, в тому числі й нобелівський лауреат Б. Пастернак, лишились в СРСР.

Схожими шляхами проходила й творчість О. Браза. Народився він 1873 р. в Одесі, в родині купця. Після закінчення гімназії Браз навчався в художній школі Одеси, а згодом у провідних митців в Мюнхені. Вже на початку творчого шляху, успіх сприяв Бразу в Німеччині, Франції та Нідерландах. Під час подорожі Європою Браз надихається творчістю імпресіоністів. Повернувшись додому, художник продов­жив навчання у І. Рєпіна, його роботи починає купляти П. Третьяков. Саме на замовлення мецената митець створює єдиний завершений прижиттєвий портрет А.Чехова. З 1890-х рр. Браз зосереджується на портретах, створивши цілу галерею митців Срібної доби. Непересічну роль в цьому зіграло зближення митця з колом «Світ мистецтва». Як і Пастернак, на початку ХХ ст. Браз займається викладацькою діяльністю і стає академіком. Він стає не просто членом-співзасновником «Світу мистецтва», але й його скарбником впродовж багатьох років та відкриває цілу галерею митців цього напрямку (в тому числі й Л.Пастернака). Деякі з них, на кшталт М. Нестерова, не вбачали особливого художнього таланту у Браза. Як і інші митці об’єднання, Браз надихається творчістю західноєвропейських митців XVII–XVIII ст., особливо Голандії та Франції. Під час проживання у Франції в 1907–1911 рр. формується його колекція, що складала не лише живопис, а й предмети декоративно-побутового характеру. В цей час він створює серію пейзажів Бретані, Криму, Фінляндії. Завдяки набутим знанням в роки Першої світової вій­ни та революції, коли його колекцію було націоналізовано, Бразу вдається зайнятися реставрацією та збереженням французького і голландського живопису Ермітажу. Період 1924–1928 рр. видався важким для художника через звинувачення в шпіонажі, арешт та заслання до Новгороду. Лише завдяки мистецьким зв’язкам Бразу вдалося не лише отримати звільнення, але й емігрувати до родини в Німеччину. Виставки його робіт мали успіх в 1930-ті рр. в галереях Парижу (передусім, В. Гіршмана), куди він згодом переїхав. В останні роки життя О. Браз займався реставрацією картин своєї колекції й помер в Ліс-Шантільї в 1936 р. На відміну від Пастернака, Браз повністю втратив зв’язок з єврейським життям, ставши, за висловом О. Бенуа, більшим петербуржцем, ніж місцеві уродженці.

Більш молодим представником Бессарабії в «Світі мистецтва» можна вважати Б. Анісфельда. Народився він в 1878 р. в родині управляючого маєтком. Батьки з дитинства хотіли аби син став скрипалем, тим не менш, Анісфельд вступає в Одеську художню школу. Його вчителем стає К. Костанді, який свого часу навчав Браза. Після успішного закінчення школи його запрошують на навчання в Петербурзьке художнє училище. Його вчителями стають І. Рєпін та Д. Кардовський. З 1901 р. «молодого живописця» відкриває І.Грабар для виставок «Світу мистецтва». Про неабияку роль об’єднання свідчить той факт, що роботи Аніфсельда відбирає сам С. Дягілєв для виставок. Завдяки цій події митця разом із шістьма російськими художниками було обрано в дійсні члени Паризького Салону, що надавало можливість щорічно виставляти власні роботи в Салоні. Європейська слава відзначилась і в імперії. Так, про Анісфельда схвально відгукувався М. Нестеров, а його картини з’явилися в зібранні Третьяковської галереї. Разом з іншими представниками «Світу мистецтва» — Л. Бакстом та М. До­бу­жинським — Анісфельд займається викладацькою діяльністю в школі Званцевої. Найбільш плідно митець працює в межах графіки періодичних видань та оформлення театральних постановок, основними мотивами яких були феєричність та символізм. Свідченням є декорації до балетів С. Дягілєва, спектаклів А. Павлової, В. Ніжинського та М. Фокіна, що ставилися у Франції, Анг­лії, Італії та ін. Не дивлячись на успіх серед європейських еліт, Анісфельду довгий час не вдавалося завершити навчання в академії. Лише суспільні протести та втручання особисто президента академії великої княгині Марії Павлівни дозволили йому в 1910 р. завершити навчання. Художник не поривав зв’язків з єврейською громадою та постійно брав участь у благодійних акціях задля допомоги талановитим митцям. Так, вже у 1915 р. він входив до Єврейського товариства сприянню мистец­т­вам, а з 1917 р. — разом з М. Шагалом, Ель Лисицьким та Н. Альтманом — до складу журі єврейського мистецтва в галереї Лемерсьє.

Про популярність митця свідчить запрошення від К. Брінтона щодо організації персональної виставки в Бруклінському музеї Нью-Йорка. Саме завдяки ньому Анісфельд з родиною напередодні жовтневих подій 1917 р. виїхали через Японію до США. Ця перша виставка Анісфельда відкрила йому можливості працювати сценографом в «Метрополітен-опера», а з 1921 по 1928 рр. — ще й декоратором опери в Чікаго. Але нові художні віяння виявилися несумісними з ідеалами «Світу мистецтва», тож Анісфельд в подальші 30 років зайнявся викладанням в художньому інституті Чікаго, а після самогубства дружини в 1933 р. відкрив власну школу живопису в Колорадо. Вагомим аспектом навчання Асінфельда стали «літні школи» в Сентрал-Сіті, де до середини 1960-х рр. учні могли вчитися живопису на пленері. З часом митець все більшу увагу приділяв творам на релігійну тему. Його картини регулярно експонувалися у виставкових залах, проводилися й персональні виставки митця аж до 1971 р. Помер художник у грудні 1973 р. в Вотерфорді. Після його смерті донька передала більшість робіт до Публічної бібліотеки Нью-Йорка.

Таким чином, у 1860–1870-ті рр. на теренах Бессарабії з’являються визначні митці світової величини, яких об’єднала не лише спільність походження, але й мистецькі вподобання. Всі художники були учнями передвижників, пройшли крізь імпресіонізм, аби звернутися до модернізму, вступивши в угрупування «Світ мистец­тва». Їх творчість розкрилася не лише в жанровому живописі, але й графіці, сценографії та ін., характерних для даного напрямку мистецтва декадансу. Політичні та особисті зміни під час революції 1917 року зумовили міграцію художників за кордон і майже повне їх забуття на Батьківщині, не дивлячись на їх всеєвропейську і світову славу.

Микола БУЛАНИЙ