Свята місяця Тішрей

Місяць тішрей наповнений святами. Нещодавно бажали один одному солодкого року, і ось вже Йом Кіпур — день Спокути. Напередодні свята в синагозі запалали поминальні свічки і високий голос хазана завів перші ноти «Коль Нідрей» — молитви, яка скасовує всі наші клятви та обіцянки.

Неможливо передати урочистий і разом з тим тремтливий настрій. Ось ми всі в білих одежах стоїмо перед Творцем Всесвіту і молимо дати нам життя, мир, благополуччя. До прихожан звертається реб Шмуель Камінецький з особливою промовою. В ній переплелися віра, сподівання та впевненість у процвітанні всього народу і зокрема нашої громади. День сповнений потужними молитвами, голоси рвуться прямо з душі, і здається, що саме так потрібно звертатися до Отця небесного. Після заключної молитви «Неї­ла» та добового посту — грандіозний бенкет для всієї громади. Ми разом, ми витримали, ми сподіваємося, що вимолили прощення.

Одразу після Йом Кіпуру почали будувати курені до свята Суккот. У внутрішньому дворі синагоги, при вході у «Менору», у «Бейт-Хані», у «Бейт Барусі», у дитячому садочку, а також біля багатьох приватних будинків закипіла робота. Встигли накрити стіни схагом з бамбуку, гілок ялинки, очерету. І заздалегідь запросили гостей.

Перші два дні Суккоту запам’яталися фантастичною єдністю громади. Зранку учні єшиви пропонували кожному виконати заповідь чотирьох рослин. Хлопці не шкодували свого часу і тлумачили зміст благословень. У деяких жовті етроги в кінці свята почорніли від кількості рук, які їх тримали. Чи це не вища нагорода для власників?

Громада потурбувалася, щоб кожен міг виконати ще одну важливу заповідь — поїсти у курені. Для цього всі безкоштовно отримували їжу з кафе «Молоко і мед». А скільки трапез побачила центральна сука! Працівники і підопічні Хеседу, ліцеїсти і їхні батьки, учасники освітніх програм та благодійних проектів — це неповний перелік всіх бажаючих. А увечері можна було прийти до куреня на подвір’ї «Бейт Хани» і розмовляти до ранку про все: про свято, про велике щастя бути в місті Ребе, про громаду та її лідера. Гостинність куренів Веберів, Гліків, Гугелів, Лазарєвих, Ліберманів, Сегалів обговорювалася щодня. Бо найвища радість для хазяїв — пригостити всіх, хто прийде, навіть без запрошення.

В Ошана Раба синагога знову була повною. Обходили біму, били об підлогу гілочками верби і просили милості Небес. В Шміні Ацерет реб Шмуель Камінецький висловив надію, що благодатні дощі принесуть нам матеріальне і духов­не піднесення. Знову звучали благословення когенів і єдиним подихом проносилося тверде «Амен!»

У Сімхат Тора ніхто не жалів взуття. З Торою в руках танцювали чоловіки, і на жіночій половині вирувала радість. Співали, веселилися, плескали до болю в долонях, а Мойше Вебер та Натан Лазарєв заводили натовп гучним художнім свистом. До сувою викликали кожного чоловіка — від старенького прихожанина до місячного малюка. Почали читати уривок з першого розділу Тори — «Берешит». І знову трепетало серце, почувши слова: «Спочатку створення…». Ми все починаємо знову. Знову новий рік, знову перший розділ Тори — цілющої вологи нашого життя. Знову бенкет для всіх бажаючих. За кожним столиком лунають привітання, побажання й подяка. Ашему — за життя,  громаді — за можливість гідно жити навіть у скрутні часи.

Свята минають, починається буденність. У кожного своя робота, свої турботи й радощі. Але є те, що надихає і підтримує незламний дух — наша єдність і впевненість: все буде добре. Бо все, що від Творця, є благо.

Ірина ЛАЗАРЄВА