Три єврейські грації в поезії італійського бароко

Наприкінці XVI ст. на літературному олімпі з’являються одразу кілька поетес з Італії, які привертають увагу не лише своїх одноплемінників, але й визначних діячів того часу. Їх звали Дебора Аскареллі, Сара Копіа Суллам та Ізабела Коврео. Писали вони свої твори італійською, але й дотримуючись основ­них поетичних форм традиційної єврейської поезії. Якщо про життя й творчість Ізабели Коврео нічого не зберіглося, то про двох інших складалися численні легенди, а їхнє життя вивчається вченими дотепер.

Першою єврейською поетесою Нового часу, яка підписувалась власним ім’ям, традиційно вважають саме Дебору Аскареллі. Аби пояснити той факт, що донедавна не було нічого відомо про Дебору Аскареллі, деякі науковці висунули припущення, що вона, можливо, була двоюрідною сестрою свого чоловіка, купця та керівника каталонської єврейської громади Джузеппе (Джозефу) Аскареллі, тому жодне інше прізвище ніколи не згадувалось в зв’язку зі згадками про неї. Інші вчені, передусім, Г.Адельман, вважають, що вона народилася в кастильській родині Шломо та Джакоми Корсо, вдало вийшла заміж за Ісака Гойозо в 1570-х рр. та мала кількох дітей. Після смерті чоловіка Дебора одружилася вдруге з Аскареллі, від якого також  мала дітей. Згідно цієї версії більшість її родичів і нащадків були насильно охрещені. Якщо послідовно розбирати кожну з цих версій, то її поетична діяльність починається з 1560-х рр. або ж в 1590-ті рр. Поетеса перекладала синагогальні гімни на Йом Кіпур італійською, а також виклала у віршованій формі частину творів рр. Моше Рієті, Ніссіма та Бах’ї ібн Пекуди. Окрім того вона створювала власні оригінальні сонети. Тогочасний поет Давид делла Рокка називав її своєю «володаркою». Існує версія, що саме він видав твори Аскареллі в Венеції вже після смерті поетеси на початку ХVІІ ст. Інший єврейсько-італійський поет з натхненням писав про визначну роль її творчості в тогочасній літературі:

«Нехай інші оспівують своїх лицарів за успіхи в бою та за захоплену y супротивника здобич, ти ж оспівуй свій народ та його велич».

Не менш знаменитою була поетеса з венеційського гетто Сара Копіа Суллам. На відміну від Аскареллі, Сара жила в Венеції, відкривши
в своєму будинку один
з найбільш знаменитих літературних салонів тієї доби. Відомостей про Сару більше. Народилася вона в 1592 р. в купецькій родині Шимона та Ріккі Копіа. Батьки дали їй гарну освіту, Сара вийшла заміж за Якова Суллама та народила доньку.

Високоосвічена жінка мала унікальні поетичні та музичні здібності, тому й відкрила літературний салон, до якого за згадкою Анджеліко Апросіо з’їжджалися митці не лише Венеції, але й Падуї, Вінченци, Тревізо й більш віддалених міст. Про рівень її знань свідчили розмови з італійськими вельможами, під час яких Сара легко цитувала грецьких та латинських класиків, іспанську літературу та різні релігійні трактати. Саме знання поетесою християнської культури сприяло численним спробам підштовхнути видатну єврейку до переходу в католицтво. Але Сара лишалася стійкою. Про її стійку позицію й творчість захопливо писали рабин Леон да Модена, Ансальдо Чеба та ін. Будучи до того ж красивою жінкою, Сара дуже часто ставала об’єктом чоловічої уваги. Так, флірт з письменником, що на той момент вже став ченцем, Ансальдо Чебою призвів до багаторічної переписки, в якій вони обмінювались не лише віршованими посланнями, але й любовною лірикою (хоча особисто вони ніколи не зустрічались). Тим не менш, Сара була вірною своєму чоловікові Якову Сулламу, котрий як і Сара захоплювався мистецтвом та сприяв поєднанню в їхньому салоні єврейських і християнських творчих натур. Ансальдо Чеба окрім таємного кохання до поетеси, також намагався навернути її в християнство, але діалектичний розум  Сари та ґрунтовне знання Тори неодноразово рятували її в делікатних обставинах. Сара одного разу заперечила Ансальдо:

«Хто лишає старий шлях для нового, той часто помиляється й опісля страждає».

Не дивлячись на чітку відповідь, він все ж просив, аби Сара дозволила йому молитися про її навернення, на що розумна жінка просила дозволити їй молитися аби навернути в юдаїзм його. Більш резонансним став удар по вірі Сари з боку іншого відвідувача її салону єпископа Бальтазаре Боніфаччіо. Єпископ у 1621 р. звинуватив поетесу в запереченні догмату прο безсмертя душі, внаслідок чого вона написала маніфест, де блискуче спростувала всі тези єпископа, який мав намір накликати на неї підозри інквізиції. Вона писала:

«Я лишилась єврейкою та була вір­ною всім традиціям мого народу; якби ж я вважала так, як ви стверджуєте, й не боялась би втратити блаженство іншого життя, то в мене було б достатньо підходящих випадків, аби змінити мою віру та покращити моє положення».

Цей маніфест викликав бурхливе обговорення серед творчих еліт не лише Венеції, але й всієї Італії. Від Сари відвернулось багато знайомих, тим не менш, вона продовжувала писати вірші та збирати в своєму салоні інтелектуалів. Через кілька років анонімний автор надрукував відкритий лист на її захист.

Прожила Сара Копіа Суллам в Венеції до 1641 р. На жаль, окрім кількох сонетів, основною збереженою дотепер її працею є саме цей маніфест.

В цілому, єврейська жіноча поезія, не дивлячись ні на які перешкоди, зберіглася та продов­жує розвиватись. Поетеси Італії пройшли нелегкий шлях від перекладів італійською синагогальних гімнів до створення власних, надзвичайно оригінальних творів. Вони звернули на себе увагу з боку не лише єврейських поетів, але й італійських діячів мистецтва. Не дивлячись на численні спроби «переманювання» жінок в християнство, єврейські поетеси були міцними в своїй вірі та змогли створити цілий напрям в італійському мистецтві доби бароко.

Микола БУЛАНИЙ