«Пощастило тобі, Чорне море…»

            Просто в молодості він пішов у свій «шабельний похід», з якого до кінця не повернувся. Проте в асоціативному ряді «Одеса, поезія, єврейський світ» ім’я Багрицького незмінно спливає одним із перших. Незважаючи навіть на те, що з єврейським світом зв’язок у нього був досить умовний – переважно генетичний. Він не був релігійною людиною, з Гемарою не дружив, але почуття слова в нього було виняткове, як в істинного єврея.

Не випадково Багрицький був одним із найулюб­леніших поетів Йосипа Бродського в період його юності. Не випадково став він і одним із героїв виставки «Пощастило тобі, Чорне море…», що відкрилася у Дніпрі 21 червня – у музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». До того ж, у єврейській літературі Багрицький слід таки залишив – перекладав російською вірші єврейських радянських поетів.

            Всього на виставці представлено 23 єврейських поета, життя яких було пов’язане з Одесою у другій половині XIX – першій половині XX століття. Причому деякі з них поціновувачам єврейської поезії сьогодні відомі навіть більше, ніж автор віршів про «Валеньку, Валюшу та кронштадський льод».

Одеський феномен

            Символічно, що відкрилася виставка саме у Дніпрі – українському місті з найбільшою єврейською громадою. І саме у дніпровському музеї «Пам’ять єврейського народу…». За словами головного ініціатора виставки, історика та директора Одеського музею Голокосту Павла Козленка, експозиція покликана повернути імена та чудові рядки, які пробуджують почуття та емоції, пов’язані з Одесою.

            Справа в тому, що на початку ХХ століття в Одесі склалася унікальна ситуація. З одного боку, місто було великим літературним центром. З іншого – перебувало на стику трьох культур: російської, української та єврейської. Як наслідок, тут сформувалася ціла плеяда поетів єврейського походження, які писали вірші різними мовами – російською, українською, на івриті та на ідиші. При цьому внесок деяких із них у розвиток єврейської літератури та культури колосальний. Це головна відповідь на питання про актуальність виставки поетів, які жили багато років тому, – організатори впевнені, що експозиція сприятиме зміцненню єврейської ідентичності та культурної самобутності єврейського народу. І якщо ближче придивитися до героїв експозиції, – сумнівів у цьому просто не може виникнути.

Пантеон доль і рим

            Наприклад, Хаїм Бейдер – один із авторів єврейського букваря, надрукованого в СРСР у 1982 році, – на той момент першого і єдиного єврейського букваря, який вийшов в Радянському Союз після 1945-го року. Десять років по тому, 1992 року Бейдер видав ще один підручник – ідиша для початківців. Сам він почав вивчати ідиш вже в інституті, що не завадило йому стати відомим поетом, вірші якого згодом були перекладені на українську мову. 1983 року у київському видавництві «Дніпро» вийшла збірка поезій єврейських поетів у перекладі Абрама Кацнельсона, до якої було включено й кілька творів Бейдера. Ось, наприклад, фрагмент його вірша «Вишні»:

            Ще один герой виставки, Грицько Кернеренко – патріарх єврейської української літературної традиції. Він виріс у російськомовному середовищі, але слід залишив саме в українській літературі – писав вірші, прозу, п’єси, казки українською мовою. Літературна спадщина Кернеренка – кілька сотень творів.

            Хаїм Бялик – один із засновників сучасної єврейської літератури на івриті. Хоча на ідиші вірші також писав.

            Перець Маркіш – взагалі легендарна та трагічна особистість. Серед радянських єврейських письменників він першим був удостоєний найвищої державної нагороди – ордена Леніна – 1939 року. Керував Єврейською секцією Спілки письменників СРСР. Але в 1949 році був репресований, засуджений і практично відразу розстріляний.

 – таких пронизливих рядків Перець написав чимало.

 Слова тут, мабуть, не потрібні. Перець Маркіш – одна з найвідоміших, найвидатніших постатей серед ідишомовних пое­тів. Він багато створив і написав. Щось, може, і не встиг. Але так склалася доля, —

сказала про творчість поета директор дніпровського музею «Пам’ять єврейського народу» Ірина Радченко.

Не менш легендарна особистість Авром Гольфаден – засновник українського єврейського театру та популяризатор єврейської мови. Він здобув рабинську освіту, у студентські роки написав багато віршів на ідиш, видав поетичну збірку «Єврейські вірші простою єврейською мовою», але по-справжньому прославився як драматург – у другій половині дев’ятнадцятого століття створив близько 60 п’єс, у тому числі за сюжетами Тори.

            Дивною є доля і Марка Варшавського, який, як і Авром Гольфаден, двадцяте століття зустрів уже зрілою людиною. Він був професійним юристом. Але у вільний час писав пісні на ідиш. Це було його хобі, яке, зрештою, обезсмертило автора. Пісні Варшавського виконуються досі. Дві з них навіть використані у титулованих фільмах єврейських режисерів – оскароносному «Списку Шиндлера» Стівена Спілберга та «Серйозній людині» братів Коенів, фільмі-номінанті на «Оскар». А подякувати за це потрібно Шолом-Алейхему, який одного разу порекомендував Варшавському оприлюднити свої твори.

            Матвій Гарцман, Семен Фруг, Урі-Цві Грінберг та інші герої експозиції, серед яких, до речі, є і жінки – Рахель Блювштейн, Кадя Молодовськи, – частинку свого життя присвятили приморському місту.

Дніпряни з ямбом теж дружать

            Загалом організатори виставки «Пощастило тобі, Чорне море…» при відборі героїв експозиції не керувалися жорсткими критеріями. Для них було неважливо, коли людина народилася, скільки років прожила в Одесі і якою мовою писала. Ідея полягала в іншому: показати багатство єврейської культури та її внесок в українську та світову літературну спадщину. І, судячи з кінцевого результату, зі своїм завданням вони повністю впоралися. По суті, кожен із 23-х героїв виставки гідний окремої публікації та видання томика обраних творів.

            Що ж до самої виставки, за словами Ірини Радченко, у Павла Козленка на її підготовку пішло кілька років. У Дніпрі підготовка до відкриття експозиції тривала кілька місяців. У будь-якому випадку, робота проведена велика. І головне, для регіону це унікальний захід. До того ж, між літературною Одесою та Дніпром безліч паралелей.

            Досить згадати, що Дніпро має свого Багрицького – Михайла Свєтлова. Є у міста свій бард – уродженець Катеринослава Олександр Галич. І ціла плеяда письменників та поетів єврейського походження, які залишили слід у літературі першої половини ХХ століття. Наприклад, Меїр Альбертон – син рабина та випускник Дніпропетровського гірничого інституту. Альбертон – автор кількох збірок оповідань та романів. Але літературну діяльність він розпочав саме у Дніпропетровську, був членом Дніпропетровської організації письменників. Дитинство та юність у Дніпропетровську провів і Михайло Голодний – поет-романтик тридцятих-сорокових років. В один період із ним у Дніпропетровську відточували свою поетичну майстерність Дмитро Кедрін, Олександр Ясний та Марк Шехтер.

Дмитро Кедрін, наприклад, один із своїх віршів так і назвав «Дніпропетровськ». Правда, написаний він був у скрутному 1942 році, коли місто було окуповано німцями:

            До речі, місце проживання – за визначенням дуже умовний критерій відбору. Особливо стосовно людей творчих професій та в періоди історичних катаклізмів. Сьогодні вони тут, завтра – далеко за лінією горизонту.

            Наприклад, один із учасників виставки Хаїм Бейдер – не лише одесит, а й дніпропетровець. 1940 року він працював учителем у Дніпропетровській області – у нинішньому Криворізькому районі.

Справа поетів живе

            Ще одна ключова особ­ливість виставки, яка поєднує Одесу та Дніпро, – трагізм. Більшість єврейських поетів-одеситів, представлених на виставці, тією чи іншою мірою постраждали. Деякі з них були репресовані та загинули – як уже згаданий нами Перець Маркіш, Бенедикт Лівшиць та Іван Кулик. Деякі пройшли через сталінські табори, зокрема Йосип Керлер. Дехто загинув під час Голокосту.

 Про те, що поетом бути небезпечно, а за сміливість висловлювання своїх думок можна постраждати, я вперше дізнався ще в шостому класі від нашої вчительки Ірини Валентинівни Ратушинської, – її доньку Ірину Борисівну заарештували і незабаром засудили до позбавлення свободи та висилання за «антирадянську пропаганду», –

           каже Павло Козленко.

І те, що виставка організована спільними зусиллями двох українських музеїв Голокосту – Одеського та Дніпровського, за підтримки Об’єднаної Єврейської громади України – також цілком закономірно. Тим більше, що вона явно перегукується із викликами сьогодення, з якими стикаються єврейські громади у всьому світі – і в Одесі, і у Дніпрі, і в Ізраїлі.

            Водночас є привід і для оптимізму. Незважаючи на всі випробування, що випали на долю одеських єврейських пое­тів, їхню справу продовжують нащадки.

 Наприклад, ім’я Матвія Гарцмана сьогодні мало знайоме, хоча серед його віршів є чудові зразки і любовної, і патріотичної лірики. 1941 року він добровольцем пішов на фронт і загинув. А ось його онука – Матвія Вайсберга сьогодні знає весь світ як талановитого живописця та графіка. Декілька його картин представлені і в Дніпровському художньому музеї. А найвідоміша робота – «Стіна» – присвячена подіям Революції Гідності 2014 року. Це 28 невеликих картин, які об’єднують події 2014 року: протистояння, кров, боротьба. Деякі з робіт Вайсберга зберігаються у Нью-Йоркському музеї. І серед них є портрети чотирьох єврейських поетів, розстріляних наприкінці сорокових у справі Єврейського антифашистського комітету, –

розказує Ірина Радченко. 

До речі, у справі Єврейського антифашистського комітету незадовго до смерті Сталіна було заарештовано й дочку Переца Маркіша, Ольгу Рапай-Маркіш. Тим не менш, вона стала одним із найвідоміших українських скульпторів керамістів.

Ольгу Рапай-Маркіш було засуджено як дочку ворога народу, вислано до Казахстану, а потім до Сибіру. Але після звільнення вона повернулася до своєї творчої діяльності, –

уточнює Ірина Радченко.

Одна з її робіт – панно-ілюстрація до циклу оповідань Шолома-Алейхема «Тев’є-Молочник» – зберігається в дніпровському музеї «Пам’ять єврейського народу…». На виставці вона також представлена. І вона вже точно оптимістична: єврейські хлопець і дівчина, квітковий орнамент, кохання. Яке, як відомо, і надихає поетів на творчість.

Валентин Хорошун

Фото djc.com.ua
та автора